Український гріш в українські руки
Історія руху · Переглядів 22910 · Коментарів 0

Бандера приходить в нашу сучасну Україну там, де ми його й не сподіваємось. Сім десятків років тому, вступаючи на посаду Краєвого провідника ОУН, він склав невелику програму, яка на довгі роки стала стрижнем діяльности визвольного руху. Здавалось би, визвольна боротьба – це війна і насилля, і нічого більше. Але Степан Бандера пропонує акцію „український гріш – в українські руки”. Здавалось би, це манівці боротьби – бо де тут героїзм, де „смерть ворогів і перемога наша”? Але за кілька років національно свідомої боротьби на економічному фронті з’явилась національно орієнтована економіка. Без українського представника на варшавській зерновій біржі не могли встановити ціну хліба. „Маслосоюз” став провідним експортером міжвоєнної Польщі – і без нього встановити ціни на сільськогосподарську продукцію в міжвоєнній польській державі так само не брався ніхто.

Ця ж ідея в сучасних умовах проростає не в Галичині – а у Центральній Україні, і проростає як відповідь на безпардонний російський газовий шантаж. "Украина без матрёшек!" – чи це не те саме, сказане в инших умовах й иншими словами? Коли український прибуток залишатиметься в українських руках, коли українські товари будуть визначати стан українського ринку – чи не тоді в українців відпаде потреба їздити на заробітки у світи? Чи „човниками” возити чужий товар на свої ринки? Адже повноцінне виробництво і збут на своїй землі – це ґарантії добробуту, які ми можемо створити своєю власною політичною волею – і не залежати від прихоті чужих політичних сил! Такою була позиція Бандери за життя, на такі ж позиції ставлять нас реалії нашого життя сьогодні.

„Незручний” Бандера є справді незручним для тих, хто розуміє національні інтереси як різновид товару. Він може бути „неоднозначним” для тих, хто досі не відповів собі однозначно на запитання: чи це правильно для українця – боротись за незалежність своєї держави зі зброєю в руках проти озброєного ворога? Але для всіх тих, хто упорядкував свій простір понять таким чином, що „Україна” в ньому не просто географічна назва, а найвища національна цінність – немає ані незручности, ані неоднозначности.

Сьогодні спадкоємці тих, хто в 1959 році віддавав наказ убити Степана Бандеру керують „Газпромом” і розробляють операції, щоб задушити нашу незалежність газом. Для них, як піввіку тому, Україна існує лише як географічне поняття, яке до того ж несе загрозу їх владі. Але для нас, як і для Степана Бандери за життя, Україна є більше, ніж географією. Це єдине місце на землі, де ми можемо упорядкувати своє життя як господарі. Де зможуть це робити наші діти, внуки, правнуки. Тому люди, які жили для України – сьогодні й далі разом з нами відстоюють нашу незалежність – своїм життям, своєю боротьбою, своїми ідеями.
Бандера з нами